Коли чоловіка не стало, життя Віри дуже змінилося. Будинок, в якому минули найкращі роки їх спільного сімейного життя був такий порожній і великий для неї, що було не по собі. Якась пустка і холод лише на душі, дуже непросто усвідомити, що ти тепер зовсім одна, надійного плеча біля тебе немає.

Донька Віри навчалася в іншому місті, приїжджала на вихідні, і на свята. Грошей постійно не вистачало і Віра вирішила поїхати з подругою в Португалію. Подруга там вже давно працює на складі, робота не дуже важка для жінки, та й гроші платять хороші, тут вдома Віра такі не заробить, а там, далі від дому, можливо стане легше і простіше, трохи забуде свій сум.

Віра часто приїжджала додому, привозила зароблені гроші доньці, чим могла допомагала рідним. У Віри ще й рідна сестра Антоніна сама виховує трьох дітей, тому вона постійно в усьому їй допомагає, адже шкода родину, сама сестра не справиться з ними. Антоніні зараз легше, бо діти підросли, усі ходять в школу, вона може працювати. Але вона завжди рада будь-якому одягу і пакету продуктів, адже важко одній забезпечувати всю сім’ю.

Так минуло 2 роки і дочка Віри, Олена, сказала, що збирається виходити заміж. Дуже хоче гарну білу весільну сукню і мріє про шикарне весілля, але в молодих грошей немає, та й батьки майбутнього зятя допомогти нічим не можуть, вони люди небагаті зовсім, у них всіх вся надія на сваху, бо знають, що та за кордоном, а значить і гроші має добрі.

Віра пів року тільки й те робила, що для власної дочки збирала гроші, на собі, як завжди, економлячи, потім ще й в людей позичала. Весілля було дуже гарне, а сукня, справді, розкішна.

Молоді стали жити в квартирі Віри. Потім діти хотіли новий холодильник, мікрохвильову, нові меблі, звісно, все це мало купуватися лише за материні гроші. Віра вже втомилася за весь цей час заробітків, а у неї жодної копійки відкладено не було для себе самої.

А на це Різдво Віра зібралася їхати в Україну до себе додому, дітям повідомила цю новину лише 5 січня, бо не знала чи вийде взяти квитки, адже ситуація зараз зовсім не проста. Та Олена відразу сказала матері, що зустріти її не зможе ніхто, бо вони на Різдво зібралися святкувати до свекрів. Віра засмутилася, коли почула пояснення доньки, але в дорозі, поки їхала додому, надіялася, що діти все таки залишаться вдома, щоб з нею зустріти це сімейне свято, бо їй 9 січня вже потрібно їхати назад.

Та марно, їй ніхто не передзвонив, не поцікавився навіть, як доїхала вона. Жінку зустріли лише стіни порожньої квартири. Віра відразу, як приїхала, набрала сестру, повідомила, що вже вдома, привезла гостинці її діткам. Але сестра сказала, що завтра сусідка її буде біля нас проїздом, забіжить швиденько до Віри і все забере. Вона думала, що сестра її запросить до себе на це велике свято, навіть не сумнівалася в цьому, а та сказала, що поспішає, бо до неї подруги прийшли і поклала телефон. Вийшло все навпаки.

Різдво це Віра провела сама. Донька зателефонувала ввечері 7-го січня, Олена якось холодно попросила в матері вибачення, сказала, що їх сестра чоловіка запросила до себе, то вони у неї переночують, а мама нехай відпочиває вдома одна.

8 січня ввечері зять з донькою були вдома. Вони дуже здивувалися, коли у ванній кімнаті побачили багато маминих речей і усі розпаковані торби.

Віра роздала їм подарунки і сказала, що до Португалії більше не поїде, плани змінилися в неї. Вона знайшла роботу в сусідньому будинку, гроші там не великі платять. Але ж скільки їй одній потрібно?

А вже наступного ранку Віра почула, як діти незадоволено шепочуться на кухні. Зять був незадоволений дуже, щось говорив про якийсь там великий кредит, який планував взяти на автомобіль, а тепер їх плани змінилися, самі його вони не потягнуть. А все через матір, вони лиш її винують.

Віра зробила вигляд, що нічого не почула. Привіталася, посміхнулася, випила йогурт і стала збиратися на роботу. Тепер їй байдуже до кредиту дітей і до всіх їх фінансових труднощів, відтепер вона житиме для себе, дуже шкода, що раніше так не зробила.

Джерело