Олена з самого дитинства знала про те, що її бабуся відьма, але сприймала це як щось само собою зрозуміле. Щоліта вони з бабусею проводили в її рідному селі, перебираючись туди на час із запиленого міста, і односельці завжди з великим нетерпінням чекали їх приїзду.

Олену сусіди часто просили дізнатися що-небудь у баби Варі: то про зниклу худобу, то про непутящого чоловіка. А ось в гості до бабусі люди заглядали нечасто. По-перше, багато хто побоювався її дару, хоча та ніколи нікому не шкодила, а по-друге, бабуся зупинялася на час перебування в селі у родичів, і турбувати господарів будинку було б неввічливо.

Виконуючи функцію посередника між бабусею і місцевими жителями, Лєна ставила бабусі питання від їх імені, а потім передавала людям відповіді. Дівчинка мимоволі звертала увагу на те, що всі бабусині передбачення в точності збуваються. Але її це анітрохи не лякало, навпаки, навіть здавалося забавним. Та й ніколи було Олені думати про такі речі, адже цілими днями вона носилася по вулицях в компанії сільської дітвори.

Коли Олені вже виповнилося шістнадцять, баба Варя спробувала навчити її своїм незвичайним умінням. Вона розповідала онучці про цілющі трави, змови, але та й слухати нічого не хотіла. Нарешті, бабуся здалася і остаточно залишила свої спроби. Але все ж таки одного разу зважилася розповісти Олені про свій незвичайний сон, який запав їй в душу.

У тому сні бабуся впала у глибокий колодязь, але не розбилася, а опинилася в довгій черзі до якихось воріт. У тій черзі Варвара побачила суцільно знайомі обличчя односельчан і чітко запам'ятала, хто з них за ким стояв. Люди там були і старі, і зовсім ще молоді, навіть сусідські п'ятирічні близнюки стояли нарівні з усіма.

Закінчила свою розповідь баба Варя дуже несподіваним висновком: «Я в тій черзі за Клавою стояла, значить, за нею і помру». Від її слів Олені стало не по собі. Клавдія була старою бабусею, а думати про те, що бабусі скоро не стане, було нестерпно.

Потім в країні настали сумнівні часи "перебудови". Бабуся продовжувала підтримувати спілкування з сільськими родичами, регулярно листуючись з ними. Всі листи зберігалися в невеликій скриньці. Якось, наводячи порядок, Лєна перечитала їх і обімліла: виходило, що мешканці села помирали саме в тій черговості, про яку з такою впевненістю говорила колись бабуся.

Коли з села прийшла звістка про смерть баби Клави, Олена стала сильно переживати за бабусю. Вона намагалася не показувати цього, як їй тривожно, але та про все здогадалася. Вона шепнула внучці, що вмирати поки не збирається, а коли прийде її час, Олена дізнається про це заздалегідь. Її слова трохи заспокоїли дівчину, тим більше що відчувала себе бабуся просто відмінно.

Одного разу, через кілька місяців після тієї розмови, Олена розвішувала білизну на балконі. Вдома крім неї нікого не було. І раптом хтось з розмаху ляснув її нижче спини. Дуже боляче, так, що навіть синець залишився. Дівчина сильно злякалася, не розуміючи, що це було. А на наступний день бабуся померла.

Так і вийшло, що абсолютно все збулося ...

Джерело

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Девушка решила срезать ночную дорогу и пойти через кладбище – кто же знал, ЧТО из этого получится